СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ МАКРОЗООБЕНТОСУ ПРИГИРЛОВОГО УЗМОР’Я ДУНАЮ (УКРАЇНСЬКИЙ ШЕЛЬФ)

Анотація

Наведені дані щодо структурно-функціональної організації угруповань макрозообентосу української ділянки пригирлового узмор’я р. Дунай за результатами досліджень 2004–2021 рр. Всього в угрупованні зареєстровано 82 таксони макрофауни, що належали до 7 типів: Cnidaria (2 види), Platyhelminthes (таксони нижчого рангу не визначали), Nemertea (таксони нижчого рангу не визначали), Annelida (21 вид класу Polychaeta; представників класу Clitellata до таксонів нижчого рангу не визначали), Phoronida (1 вид), Mollusca (25 видів) та Arthropoda (31 вид). До постійних видів за частотою трапляння віднесені поліхети Heteromastus filiformis (80,8%), Alitta succinea (70,4%), Nephtys hombergii (52,6%), Polydora cornuta (51,9%) та двостулкові молюски Anadara kagoshimensis (56,7%) і Mya arenaria (52,2%). Середня чисельність макрофауни за період дослідження склала 2824±292 екз.∙м⁻², біомаса – 214,86±30,36 г∙м⁻². За чисельністю переважали кільчасті черви Annelida (54,6%), за біомасою – молюски Mollusca (91,1%). Серед окремих видів за чисельністю домінували H. filiformis (23,6%) та Lentidium mediterraneum (22,3%), за біомасою – A. kagoshimensis (34,9%), M. arenaria (24,5%) та Mytilus galloprovincialis (23,5%). Виявлено, що найвищі показники чисельності характерні для станцій поблизу дельти Дунаю на глибинах до 15 м, тоді як показники біомаси демонстрували агрегований тип розподілу. Біорізноманіття району характеризувалося відносно низькими показниками: кількість таксонів на станціях коливалась від 1 до 22, а індекс Шеннона (Н’log₂) варіював в межах 0,03–3,27 біт∙особина⁻¹, демонструючи поступове зростання від краю дельти у бік відкритого моря. Трофічну структуру макрозообентосу формували шість груп: хижаки, детритофаги, сестонофаги, фітофаги, поліфаги та рослинно-детритоїдні. За кількістю таксонів та чисельністю домінували детритофаги (43,9% та 58,9% відповідно), а за біомасою – сестонофаги (88,4%). Встановлено, що найбільша щільність детритофагів характерна для глибини 10–20 м, тоді як сестонофаги за чисельністю переважали на глибинах до 15 м, а за біомасою домінували у всьому дослідженому діапазоні (до 25,4 м).